Природокористування і економічна оцінка природних ресурсів

Кафедра менеджменту Контрольна робота

Природокористування і економічна оцінка природних ресурсів

З дисципліни “Екологія”

Зміст

1. Методичні підходи до економічної оцінки природних ресурсів

2. Система екологічного законодавства України

3. Ринкові механізми в природокористуванні

Список літератури

1. Методичні підходи до економічної оцінки природних ресурсів

Соціально-економічна оцінка стану навколишнього природного середовища

Комплекс природоохоронних заходів і екологічних програм має перш за все відповідати інтересам охорони довкілля і здоров’я людини та забезпечувати максимальний загальноекономічний ефект, складовими якого є екологічний і соціально-економічний рівні природоохоронної діяльності. Тобто одночасно з економічним результатом господарювання – задоволення потреб суспільства в товарах та послугах – отримується й екологічний результат, а саме: задоволення потреб людей в умовах життєдіяльності і забезпечення належного рівня якості навколишнього природного середовища. А разом вони сприятимуть підвищенню життєвого рівня населення, ефективності суспільного виробництва, збільшенню добробуту і національного багатства країни.

Екологічна оцінка стану навколишнього природного середовища передбачає розгляд таких основних критеріїв:

1) зменшення негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище;

2) збільшення кількості і поліпшення якості придатних до використання природних ресурсів;

3) забезпечення природних процесів, біологічної різноманітності тощо.

Соціально-економічна оцінка стану навколишнього природного середовища грунтується на таких критеріях:

1. підвищення комфортності проживання населення;

2. поліпшення фізичного стану людини і зниження захворюваності, збільшення тривалості життя;

3. поліпшення умов праці і відпочинку;

4. створення сприятливих умов розвитку освіти, культури, соціальне, комунальне, житлове забезпечення, підвищення рівня свідомості людини;

5. приріст виробництва основних видів продукції на душу населення;

6. досягнення оптимальних темпів приросту національного доходу, темпів зростання продуктивності праці;

7. збільшення виробництва екологічно чистої продукції;

8. зниження собівартості виробництва продукції;

9. збільшення технічного рівня, удосконалення техніки і технології виробництва;

10. підвищення матеріального добробуту населення.

Економічна оцінка природних ресурсів

Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її результатом. До того ж як предмет праці одні й ті самі ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їхнього використання різний. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов’язані з використанням, скільки значення природних ресурсів для народного господарства.

В умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) набуває вартісної форми. Правильно виконана ЕОПР забезпечує:

1) однакові економічні (госпрозрахункові) можливості для су б’єктів господарювання, які функціонують в різних умовах;

2) створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природокористування.

Поряд із грошовою оцінкою суспільство може розрахувати, які витрати праці потрібно понести для придбання (одержання) тих чи інших елементів навколишнього середовища. Отже, для проведення економічної (вартісної) оцінки природних ресурсів можуть бути використані декілька підходів:

1) затратний підхід (трудова оцінка ресурсів) складає оцінку, рівну затратам необхідних ресурсів на освоєння і підтримку об’єктів природокористування в стані, здатному для експлуатації – результат праці;

2) результатний, відповідно до якого оцінка проводиться на базі вартості продукції, отриманої з одиниці природного ресурсу (або при використанні одиниці ресурсу).

3) рентний підхід, оскільки загальноприйнятим критерієм ЕОПР є диференційна рента. Цей показник акумулює в собі оцінку таких факторів, як якість і місце розташування ресурсів, відмінності та особливості використання оцінюваного та альтернативних ресурсів;

4) розрахунок ціни природного ресурсу на підставі витрат на їх відновлення – відтворювальний;

5) енергетична оцінка природних ресурсів, яка грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент;

6) затратно-збитковий – платежі підприємств за допущене забруднення повинні відповідати розміру нормативної економічної оцінки збитків, що дорівнюють витратам на проведення відповідних природоохоронних заходів; у випадку перевищення нормативів викидів сума платежів повинна відповідати економічному збитку, що заподіяло понаднормативне забруднення. Його переваги:

– дозволяє частково або повністю відшкодувати економічні збитки від забруднення навколишнього середовища і витрати, які потім підуть на фінансування природозахисної діяльності і компенсацію негативного впливу забруднення навколишнього середовища;

– враховує реальні фінансово-економічні особливості регіону – платоспроможність підприємств і можливості органів, які контролюють природоохоронний фонд;

– забезпечує високий стимулюючий ефект і об’єктивну залежність суми платежів від регіональних факторів і стану природоохоронної роботи на підприємстві.

При ЕОПР важливо забезпечити комплексний підхід – врахувати роль природних ресурсів у соціально-економічному розвитку суспільства, їх властивості, відмінну якість, умови відтворення й охорони, вартість їх видобутку та використання, зовнішні ефекти та інші макро – і мікроекономічні показники щодо їхнього використання. Слід враховувати також місце та значення ресурсів у загальному природному комплексі, вплив на них антропогенної діяльності та вартість природоохоронних заходів.

Під економічною оцінкою землі розуміють оцінку якості землі як основного засобу виробництва. Для цього використовується рентний підхід. Це не тільки оцінка родючості земель, але й оцінка ринків збуту продукції, адміністративних центрів, транспорту тощо. З іншого боку, для отримання однакової кількості продукції на землях різної якості необхідно понести різні витрати. Самі по собі відмінності характеру та якості грунтів не зумовлюють виникнення рентних відносин. Причина ренти – відносини в суспільстві з приводу розподілу тих чи інших ресурсів, природних благ.

R = max Σ (zi – u i )-М i

Де г – максимальний розмір річної ренти, що може бути отримана з одиниці площі земельної ділянки при раціональному її використанні;

І – індекс виду продукції;

Z – затрати на виробництво продукції при використанні природних ресурсів найгіршої якості (замикаючі затрати);

U – індивідуальні приведені затрати (при використанні природних ресурсів, що підлягають економічній оцінці);

М – обсяги отриманої продукції.

Економічна оцінка природного ресурсу (земельної ділянки) на весь термін експлуатації складатиме:

Де – коефіцієнт дисконтування (дисконт).

У тому разі, коли використання (експлуатація) природного ресурсу обмежена в часі – на період t років, ця формула матиме такий вигляд:

2.Система екологічного законодавства України

Увага, яка приділяється правовому забезпеченню природоохоронної діяльності, має сенс з двох позицій – морально-етичної і прагматичної. У першому випадку етичний бік проблеми полягає в закономірному бажанні дотримуватись принципів розподілу ризиків і вигод відповідно до соціальних норм правосуддя. Прагнення до справедливості звичайно доповнюється прагненням до економічно ефективних дій. Прагматичний вимір підкреслює відносини між розподілом (тягарем) загальних витрат та ймовірністю, додаючи впевненості, що екологічне законодавство забезпечить справедливість у безальтернативній формі. Ті заходи, які не забезпечують справедливого розподілу, мають менше шансів на успіх, навіть коли вони спрямовані на досягнення сталого розвитку і одержання більших доходів в перспективі. Дотримання відповідних норм екологічного законодавства дозволяє визначити ресурси і вибрати такі програми дій, які спрямовані на досягнення бажаного справедливого розподілу витрат і вигод.

В економіці, як і в інших дисциплінах, норми соціального правосуддя не визначені, жодний з економічних критеріїв не бездоганний в цьому сенсі. Проте існують певні загальні механізми, які відповідають нашим вимогам. Ці механізми умовно можна поділити на дві групи – горизонтальні і вертикальні.

Принцип горизонтальності має місце, коли люди з однаковими рівнями доходів отримують однакову вигоду, незалежно від місця проживання (сільське населення чи мешканці великих міст) або соціального статусу. У тому разі, коли внаслідок забруднення атмосфери мешканці промислових районів страждають від цього забруднення більше, ніж в екологічно чистих зонах, коли вони отримують порівняно однакові доходи, принцип горизонтальності порушується. З погляду економіки цей принцип визначається звичайною умовою тотожності (коли можна поставити знак “дорівнює”, порівнюючи доходи і отримані вигоди різних груп населення).

Принцип вертикальності стосується ситуації, за якої при згаданому вище порівнянні можна поставити знак “нерівності”, або за умови, коли порівнюються групи населення, що мають неоднакові рівні доходів. При цьому слід враховувати, що чиста вигода може розподілятися пропорційно, прогресивно або регресивно щодо рівня доходу. Зазначені принципи можна пояснити, використовуючи схему, подану на рис. 1.

Рис.1. Схема розподілу доходів і чистої вигоди – принцип горизонтальності і вертикальності

Згідно зі звичайною практикою регресивний розподіл чистої вигоди по відношенню до доходів означає тільки те, що частка населення з меншими доходами має відносно більшу частку чистої вигоди (соціальні допомоги, трансферти, медичне обслуговування), ніж ті, що отримують більші доходи. Фактично цей принцип порушує принцип вертикальності. Він існує виключно для того, щоб поліпшити соціальний статус найбідніших верств населення.

Забезпечення сталого розвитку країни має супроводжуватися підтримкою безпечного стану навколишнього природного середовища для життєдіяльності людини. Приймаються нормативно-правові акти, які регулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища від забруднення, спрямовані на захист життя і здоров’я населення. Так, поступово складається система однорідних правових норм і правових інститутів, яка дістала назву екологічного права.

Законодавство в галузі регулювання відносин щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і екологічної безпеки має надати розвиткові правовідносин формальної визначеності, загальнообов’язковості. Воно сприяє всебічному врегулюванню та подоланню різних колізій, створює правову основу для своєчасного застосування до юридичних і фізичних осіб щодо їх юридичної відповідальності за екологічні правопорушення таких важелів:

– превентивних;

– оперативних;

– кореляційних;

– стимулюючих;

– регулятивних;

– примусових.

Первинним елементом та підставою для виникнення екологічно-правових відносин є екологічно-правові норми. Екологічне законодавство України виходить з того, що сучасний стан соціально-економічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному і національному рівнях. Тому значна частина норм екологічного законодавства спрямована на попередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного антропогенного впливу.

За юридичними ознаками екологічні норми поділяються на такі три великі групи:

– природоохоронні;

– спрямовані на підтримку екологічної безпеки;

– пов’язані з раціональним використанням природних ресурсів.

За юридичною силою поділяються на законодавчі та підза-конні.

За обсягом правового регулювання – комплексні та галузеві.

За змістом юридичних приписів – на:

– заборонні;

– попереджувальні;

– відновлювальні;

– заохочувальні;

– каральні.

Крім норм права, в екологічній сфері застосовуються також норми процесуального характеру.

Правові акти про охорону природи та навколишнього середовища мають спільні предмет, об’єкт, принципи, цілі та інші ознаки, які утворюють природоохоронне законодавство і поле правовідносин.

Від природоохоронних (регулювання навантаження на середовище, викиди, відходи тощо) відрізняються правові акти й норми, що пов’язані з раціональним використанням і відтворенням природних ресурсів. Такі правові акти і норми об’єднані в систему ресурсного законодавства.

Предметом екологічного права як галузі юридичної науки є дослідження екологічних проблем, норм, інститутів та екологічних правовідносин. Об’єктами екологічного права є навколишнє природне середовище та його елементи: земля, надра, води, ліси, атмосферне повітря, тваринний світ, природні комплекси та ін. Суб’єкти – юридичні та фізичні особи. Юридичною основою для екологічного права є екологічне законодавство.

Екологічне законодавство складається із загальнодержавних та галузевих актів, що регулюють споріднені суспільні відносини в екологічній сфері, а саме:

– земельне право;

– надрове право (акти про надра);

– водне законодавство;

– лісове законодавство;

– законодавство про тваринний і рослинний світ;

– атмосфероохоронне законодавство;

– законодавство про природно-заповідний фонд;

– екологічну експертизу;

– охорону навколишнього середовища.

Екологічне право також грунтується на принципах, що поділяються на загальноправові та спеціальні. Серед загальноправових розрізняють принципи народовладдя, гуманізму, соціальної справедливості, законності тощо. До спеціальних принципів належать такі:

– пріоритет екологічної безпеки, дотримання стандартів, нормативів і лімітів;

– гарантія екологічно безпечного середовища;

– запобіжний характер природоохоронних заходів;

– екологізація виробництва, впровадження новітніх технологій;

– збереження біорізноманіття і цілісності природних об’єктів;

– обов’язковість екологічної експертизи;

– науково обгрунтований рівень антропогенного впливу на довкілля;

– безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів;

– стягнення плати за забруднення, погіршення якості ресурсів, компенсація шкоди і еколого-економічних збитків;

– поєднання стимулювання і відповідальності щодо охорони довкілля;

– міждержавне і міжнародне співробітництво.

За останні роки систему національного екологічного законодавства було удосконалено. Вона включає такі основні блоки законодавчого та підзаконного регулювання (див додаток А, рис.3).

3.Ринкові механізми в природокористуванні

Незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного законодавства, підприємства не будуть їх використовувати, якщо це буде їм невигідним. Слід зауважити, що власне природоохоронна діяльність не дає прибутку підприємствам, за винятком утилізації відходів, отриманих внаслідок процесу очищення стічних вод та газів, що викидаються в атмосферу. Більшість вловлених речовин є цінною сировиною (сірка, пил кольорових металів тощо) і можуть бути використані при виробництві продукції, сприяючи отриманню додаткового прибутку. Однак обладнання для вловлювання цих речовин та підготовка їх до подальшого використання часто вимагають таких видатків на придбання, монтаж та експлуатацію, котрі перевищують весь прибуток від продажу виготовленої продукції.

Іншою причиною відсутності зацікавленості підприємств в природоохоронній діяльності є часта розбіжність часу забруднення або завдання шкоди навколишньому середовищу в іншій формі з моментом відшкодування збитків. Наприклад, надмірний вилов риби або перерубування деревини найсильніше відіб’ються на економіці галузі в майбутньому, а в поточному році навіть можуть дати прибуток. Забруднення повітря, води та продуктів харчування, особливо радіаційне, може відбитися на нашому здоров’ї через декілька років або десятиріч. А люди схильні більше клопотатися про нинішній день, ніж про майбутній, не замислюючись, що для усунення збитків в майбутньому будуть потрібні кошти, котрі набагато перевищують прибуток, отриманий шляхом порушення законів екології. Це явище має назву принципу віддаленості подій.

Ще однією важливою причиною того, що підприємства не дуже зацікавлені реалізовувати заходи з охорони навколишнього природного середовища, є неузгодженість між підприємствами-отруювачами та підприємствами-реципієнтами, котрі зазнають найбільших збитків від забруднення навколишнього середовища. Основними забруднювачами є хімічна, нафтохімічна, металургійна, целюлозно-паперова галузі, енергетичний комплекс тощо. Разом з тим найбільших збитків зазнають охорона здоров’я, комунальне, сільське, лісове та рибне господарства, оскільки зростають видатки на лікування хворих, ремонт будівель, висаджування дерев замість загиблих, знижується врожайність та якість продуктів рослинництва, продуктивність тваринництва. Галузі-забруднювачі також зазнають збитків, при наймі через зростання захворюваності своїх працівників, однак вони значно менші, ніж видатки, котрі необхідні для здійснення повноцінної природоохоронної діяльності, з одного боку, та збитки, що завдаються підприємствам-реципієнтам – з другого.

В зв’язку з цим поряд з покращанням екологічного виховання та освіти важливим завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств, щоб вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю або були матеріально зацікавленими у реалізації заходів у цій галузі.

Перший шлях стосується адміністративного механізму управління, котрий базується на встановленні норм, стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників підприємствам з охорони навколишнього природного середовища та покарань від догани до тюремного ув’язнення або зняття з роботи та виплати штрафів підприємством та його керівниками. Однак цей шлях дорогий та малоефективний, оскільки вимагає постійного контролю та значного числа контролерів.

Отже, адміністрування, не пов’язане з матеріальною зацікавленістю, не може змусити підприємство постійно, ефективно і дбайливо ставитись до довкілля. З другого боку, економічні методи, не підсилені безпосереднім примусом у найбільш важливих екологічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та терміни здійснення природоохоронної діяльності. При цьому слід врахувати, що деякі адміністративні та економічні методи переплітаються. Наприклад, штраф – це і адміністративний, і економічний захід, а встановлення лімітів користування та забруднення природних ресурсів спирається на такий адміністративний захід, як нормування.

Тому найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким контролем та позаекономічним примусом (рис. 2.).

Ринковий механізм охорони навколишнього природного середовища містить цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників.

Лімітування природокористування – дієвий елемент механізму охорони навколишнього природного середовища. Існують підприємства, котрі з екологічної точки зору краще було б закрити або перепрофілювати, тобто перевести на випуск іншої продукції, що завдавало б менше шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, целюлозопаперовий комбінат можна перепрофілювати в меблеву фабрику. Проте з економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих місць. В цьому випадку його діяльність у галузі природокористування деякий час регулюється не нормативами ГДС та ГДВ, а індивідуальними лімітами, тобто ТПВ.

Рис.2. Поєднання адміністративних та економічних методів управління природокористуванням

Довгий час природокористування в країні було безкоштовним, тобто підприємства використовували землю, воду та інші природні ресурси, а також забруднювали навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку сильного забруднення з катастрофічними наслідками для навколишнього середовища підприємства виплачували штрафи, але не завжди. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів.

З метою заохочення дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього середовища, з 50-х років поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи.

На початку 90-х років була запроваджена платність природокористування, що передбачає плату за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів (лімітів). Однак внесення плати за використання та забруднення не звільняє природокористувача від виконання заходів з ОНПС та відшкодування збитків.

Одним з важливих методів економічного управління є фінансування, тобто надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть бути бюджетні кошти, власні кошти підприємств (собівартість продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди.

Створення екологічних фондів також є одним з економічних методів управління в природокористуванні. Під фондами слід розуміти установи, покликані надавати будь-яку матеріальну допомогу, та самі грошові матеріальні кошти, а також їх джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх підприємств за природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення невідкладних та дорогих природоохоронних заходів. Крім цього, підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування.

Важливим економічним методом управління є правильне застосування матеріального стимулювання – забезпечення зацікавленості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочувальних заходів, але й покарань.

До заохочувальних заходів належать:

– встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стягається податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам;

– звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;

– застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;

– застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють ОНПС (зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування).

До заходів матеріального заохочення належать:

– запровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції та продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій;

– штрафи за екологічні правопорушення.

Підприємства будуть активно працювати в галузі природо-охоронної діяльності, коли буде розроблено та широко впроваджено такий механізм стимулювання, при котрому дотримується наступна нерівність:

(1)

(2)

Де Зпод – видатки підприємства на природоохоронну діяльність;

Рут – прибуток від утилізації відходів;

Пп – пільги оподаткування;

Кп – кредитні пільги;

Цн – надвишка до ціни;

Пн. в. – плата за понаднормативне використання ресурсів природи;

Пн. з. – плата за понаднормативне забруднення навколишнього середовища;

Пс. р. – плата за розташування відходів у навколишньому середовищі;

Ш – штрафи;

Дн – додаткове оподаткування.

Елементи формули (1) повинні збільшувати прибуток, котрий залишається у розпорядженні підприємства за умови реалізації ефективної природоохоронної діяльності, а елементи формули (2) – знижувати його, коли підприємство намагається заощаджувати на природоохоронних видатках.

Заходи щодо стимулювання за результатами природоохоронної діяльності повинні бути передбачені і для окремих працівників підприємства, котрі беруть безпосередню участь у ній.

Список використаної літератури

1. Білявський, Г. О. Основи екології: теорія та практикум [Текст] : навчальний посібник / Г. О. Білявський, Л. І. Бутченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К. : Лібра, 2004. – 368 с.

2. Жигирей, В. С. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи [Текст] : навчальний посібник / В. С. Джигирей, В. М. Сторожук, Р. А. Яцюк ; Мін-во освіти і науки України. – 2-е вид., доп. – Львiв : Афiша, 2004. – 272 с.

3. Царенко, О. М. Основи екології та економіка природокористування [Текст] : навчальний посібник / О. М. Царенко, О. О. Нєсвєтов, М. О. Кадацький. – 2-е вид., стереот. – Суми : Університетська книга, 2004. – 400 с.

4. Екологія [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. – К. : КНЕУ, 2005. – 371 с.

5. Колотило, Д. М. Екологія і економіка [Текст] : навчальний посібник / Д. М. Колотило ; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. – 2-е вид. доп. і перероб. – К. : КНЕУ, 2005. – 576 с.

6. Українська екологічна енциклопедія [Текст] / Міжнародна економічна фундація, Ін-т українознавства мін-ва освіти і науки України ; ред. Р. С. Дяків. – Вид. 2-ге. – К. : МЕФ, 2006. – 808 с.

7. Основи екології [Текст] : навчально-методичний посібник / ; сост.: Б. О. Дадашев, В. П. Гордієнко ; УАБС НБУ. – Суми : УАБС НБУ, 2006. – 122 с.

8. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористування [Текст] : підручник / Л. Г. Мельник. – Суми : Університетська книга, 2006. – 759 с.

9. Екологічні основи природокористування [Текст] : навчальний посібник / Т. А. Сафранов. – 3-е вид., стереот. – Львів : Новий Світ-2000, 2006. – 248 с.

10. Запольський, А. К. Основи екології [Текст] : підручник / А. К. Запольський, А. І. Салюк ; ред. К. М. Ситник. – 3-е вид., стереот. – К. : Вища школа, 2005. – 382 с.

11. Глушкова, В. Г. Экономика природопользования [Текст]: учебное пособие / В. Г. Глушкова, С. В. Макар. – М. : Гардарика, 2007. – 448 с.

12. Синяєва, Л. В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення [Текст] / Л. В. Синяєва, Р. І. Олексенко, І. М. Плаксіна // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2007. – N 4. – C.12-15

13. Правдюк, Н. Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням [Текст] / Н. Л. Правдюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2007. – N 4. – C.299-304

14. Богачов, В. Необхідність підвищення екологічної безпеки в Україні [Текст] / В. Богачов // Економіст. – 2008. – N 9. – С. 12-14

15. Гурська, Г. А. Поняття екологічного аудиту та його співвідношення із суміжними поняттями [Текст] / Г. А. Гурська // Держава і право. – 2008. – N 3. – С. 469-473

16. Регіональна економіка [Text] : курс лекцій. Модуль 2. Екологія / ДВНЗ “УАБС НБУ” ; уклад.: Б. А. Дадашев, В. В. Обливанцов, В. П. Гордієнко. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2008. – 123 с.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Природокористування і економічна оцінка природних ресурсів