Напрями забезпечення еколого-збалансованого природокористування на регіональному рівні

Напрями забезпечення еколого-збалансованого природокористування на регіональному рівні

Методологічною основою сучасних концепцій раціонального природокористування є комплексні моделі раціонального або збалансованого природокористування. Провідною ідеєю концепції виступає оптимізація природокористування для соціально-економічного розвитку регіону в межах його екологічного потенціалу та збереження рівноваги в еколого економічних системах.

Необхідність розробки концепції раціонального природокористування регіону виникла не тільки з причини погіршення екологічного стану навколишнього природного середовища регіону, але і з приводу закономірних тенденцій розвитку сучасного нераціонального природокористування; збільшення виробничих потужностей відповідно до вимог нових технологій; техногенного впливу виробництва не тільки на екосистеми регіону, але й на світовий простір.

Концептуальні основи раціонального природокористування як на національному, так і на територіальному рівнях повинні бути єдині, та обов’язково враховувати специфічні особливості кожного регіону і кожного рівня управління.

Причорноморський регіон України має свій особливий природний та ресурсний потенціал, однак за багатьма показниками економічного, соціального та екологічного розвитку відноситься до зони можливого еколого-економічного ризику, а за рівнем депресивності – до групи екологічнодепресивних територій, що повинно бути обов’язково враховано в концепції регіонального раціонального природокористування.

Головною метою концепції на довгострокову перспективу є підвищення якості життя населення регіону, доведення показників конкурентоспроможності продукції регіону до світового рівня за рахунок впровадження нових наукоємних, ресурсозберігаючих технологій, створення стабільного господарсько-виробничого комплексу, який зможе ефектно функціонувати і розвиватися в нових економічних умовах.

Досягнення цієї мети дозволить не тільки істотно підвищити життєвий рівень, але й якісно змінити характер життя населення, відкрити нові напрямки та рівні розвитку регіону, гарантувати збереження унікальної природи регіону й створення найкращих умов життя для майбутніх поколінь.

Основні задачі, виконання яких забезпечить досягнення запланованої мети, включають:

– створення оптимальної збалансованої моделі еколого-економічного природокористування в регіоні;

– розробку інвестиційно-інноваційної моделі регіонального розвитку з метою підвищення конкурентоспроможності регіону;

– перехід до політики співвідношення функцій щодо регіонального розвитку між центральними та місцевими органами влади з обов’язковим урахуванням процесів, що відбуваються у світовому вимірі.

Вирішення цих задач створить умови для покращення еколого-соціально-економічної ситуації в регіоні шляхом вирішення конфліктів інтересів між природ окористувачами, подоланням економічної кризи, вирішенням екологічних, економічних і соціальних проблем, а також зниженням рівня депресивності територій регіону.

Створення оптимально-збалансованої моделі еколого-економічного природокористування передбачає:

1. Екологізацію суспільства і створення умов для формування національної ідеології як системи політичних, правових, економічних, екологічних, етичних і філософських поглядів, які мають властивість відображати зміни під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів. Екологічна складова ідеології формує суспільну екологічну свідомість громадян і головні орієнтири регіонального та національного розвитку, що викликано потребами суспільства в екологічно-безпечному навколишньому природному середовищі.

2. Усунення існуючих диспропорцій у розвитку господарсько виробничого комплексу регіону:

– зниження частки еколого-небезпечних підприємств в територіально-виробничому комплексі;

– забезпечення підприємств сучасними очисними спорудами, інноваційними ресурсозберігаючими, маловідходними і безвідходними технологіями, а також технологіями з повторним або замкнутим циклом використання природних ресурсів;

– зниження природо – і енергоємності технологій і продукції шляхом впровадження енергозберігаючих технологій;

– створення високотехнологічних проектів на основі конверсії та використання

– науково-технічного потенціалу, виробництво конкурентоспроможної експортної продукції;

– забезпечення комплексної переробки природної сировини та утилізації відходів, підвищення при цьому екологічної безпеки виробництва;

– завершення трансформації та ринкових перетворень в аграрному секторі економіки, особливо у сфері вдосконалення орендних відносин, визначеності й стабільності орендної плати власникам земельних паїв;

– завершення процесу реформування земельних відносин, удосконалення формування законодавчо-правової бази цього процесу, що створить умови для капіталізації економічних відносин;

– поповнення бюджетів місцевих органів влади для вирішення екологічних і соціальних проблем, а також реалізації природоохоронних заходів;

– створення державної політики дотації сільського господарства на впровадження альтернативних видів землеробства (біологічного, органічного та біодинамічного), вирощування екологічно-чистої продукції та компенсації впливу кліматичних факторів на отримання стабільної урожайності сільськогосподарських культур, розробку і впровадження державної політики закупівель сільськогосподарської продукції, державного регулювання ціноутворення, оподаткування, кредитування та лізингу сільськогосподарської техніки;

– забезпечення продовольчої безпеки регіону шляхом планування та прогнозування розвитку аграрного сектора економіки;

– створення умов для отримання конкурентоспроможної продукції сільського господарства і формування експортної політики регіону.

3. Розробка заходів та механізму залучення коштів місцевих органів влади для боротьби з підтопленням сільськогосподарських угідь, прилеглих територій та населених пунктів, вирішення соціальних проблем, які виникли внаслідок підтоплення, включає:

– розробку першочергових заходів щодо впровадження басейнових схем водокористування, обгрунтування гранично-допустимих навантажень на водні екосистеми, впровадження еколого-збалансованих моделей водокористування та керування режимом підземних вод у районах критичного розвитку підтоплення: промислово-міських агломераціях, зонах впливу водосховищ та зрошуваних масивів;

– оптимізацію структури масивів зрошення земель та антропогенних навантажень на водні екосистеми за рахунок впровадження водозберігаючих технологій, нормування водокористування та покращення фільтраційного захисту гідротехнічних споруд;

– оцінку кількісних та якісних запасів питної води з метою впровадження ресурсозберігаючих технологій та систем водозабезпечення населення;

– виконання детального інженерно-сейсмологічного районування територій промислово-міських агломерацій та комплексів Причорноморського регіону України (акваторії Чорного й Азовського морів) у зв’язку зі зниженням сейсмологічної стійкості забудованих підтоплених територій. За даними Інституту проблем національної безпеки Ради національної безпеки і оборони України рівень сейсмологічної стійкості деяких територій регіону знизився на 1-3 бали за шкалою MSK-64 внаслідок підвищення струшуваності водонасичених порід та ризику розвитку пливунів, суфозійних та тискотропних процесів, руйнування берегових зон водосховищ р. Дніпро.

– розробку заходів щодо зниження впливу підтоплених земель прибережно-морської території на забруднення рекреаційних територій, зон відпочинку та природоохоронних територій;

– впровадження заходів щодо відновлення дренуючої здатності річок та попередження їх замулення шляхом розвитку водоохоронних зон, водозберігаючих та грунтозахисних технологій;

– подальше впровадження заходів щодо реконструкції та поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, прилеглих територій, захисту населених пунктів від підтоплення фунтовими водами згідно “Комплексної програми розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках, і прогноз до 2010 року”.

4. Раціональне використання унікального рекреаційного потенціалу та вигідного транспортно-географічного положення регіону Концепція раціонального використання рекреаційного потенціалу регіону, який має унікальні лікувальні, оздоровчі та рекреаційно-туристичні ресурси, а також об’єкти історико-культурної спадщини, спрямована на реалізацію прав громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу, відпочинок і безпечні для життя і здоров’я умови, збереження генофонду нації, забезпечення екологічно збалансованого розвитку курортів і рекреаційно-курортної інфраструктури. Необхідність концепції обумовлена низькою економічною ефективністю використання наявного рекреаційного потенціалу та недосконалістю законодавчо-правового регулювання у сфері управління розвитком рекраційно-оздоровчих територій на регіональному та місцевому рівнях. Досягнення зазначеної мети здійснюється шляхом:

– розробки і впровадження державного механізму раціонального використання рекреаційного потенціалу регіону;

– розробки і впровадження Державних кадастрів природних рекреаційних і лікувальних ресурсів, приморських та природоохоронних територій;

– запровадження державного контролю за використанням та охороною лікувальних ресурсів;

– розробки програм і механізмів їх реалізації щодо комплексного розвитку курортно-оздоровчих територій та рекреаційно-туристичної інфраструктури;

– розробки і впровадження положень щодо акредитації об’єктів рекреаційно-туристичного комплексу, установлення періодичності акредитації та відповідальності за невиконання цих положень;

– впровадження ефективного сучасного менеджменту в управлінні рекреаційно-туристичним комплексом, який забезпечить екологічно-збалансований розвиток рекреаційної екосоціосистеми та позитивних вплив на розвиток територіально-виробничої системи;

– розробки законодавчо-нормативної бази щодо платності використання природних рекреаційних та лікувальних ресурсів;

– врахування особливостей та переваг регіону при розробці регіональної стратегії розвитку;

– використання надзвичайно вигідного транспортно-географічного положення регіону дпя розвитку експортно-імпортної політики, інтенсивно зростаючих сільськогосподарських зв’язків та формування значної частини місцевого бюджету за рахунок транспортно-географічної привабливості регіону.

5. Раціональне використання природних ресурсів приморських територій як складової регіональної моделі еколого-збалансованого природокористування.

На сьогоднішній день дуже важливою проблемою Причорноморського регіону є проблема екологічно-збалансованого використання природних ресурсів (водних, земельних, біотичних, рекреаційних) приморських територій та збереження біорізноманіїтя приморських екосистем. Ця проблема знайшла своє відображення в ряді міжнародних конвенцій, програм та проектів (наприклад, ICZM – Концепція інтегрованого управління приморськими зонами; Biodiversity Convention, Конвенція щодо біорізноманіїтя; Ramsor Convention, Конвенція з охорони водно-болотних угідь; Bucharest Convention. Конвенція щодо захисту Чорного моря від забруднення; Odessa Declaration, Урядова декларація про захист Чорного моря; GEF-BSEP, Програма з економічного управління і захисту Чорного моря тощо). Однак впровадження ідей раціонального природокористування на рівні приморських територій можливо лише на регіональному та місцевому рівнях за допомогою системи органів державного управління та органів місцевого управління. Це свідчить про необхідність розробки регіональних механізмів переходу на раціональне використання приморських територій, які включають:

– розробку регіональних стратегій, напрямків еколого-безпечного і збалансованого функціонування у приморській зоні міст, портйво – промислових комплексів, сільського господарства, морегосподарської діяльності та рекреаційно-туристичної інфраструктури. У той же час екосистеми приморських територій виконують важливі біосферні функції, забезпечують природне очищення річкових вод, що стікають у море. Унікальними за своїм значенням є природні комплекси Дунаю, Дністра та Дніпра, а також багаточисленні лимани та озера складають значну частину біорізноманіїтя Причорноморської зони України;

– важливим елементом раціонального природокористування приморських територій Південного регіону є створення еколого-економічного кадастру природних ресурсів за методикою О. В. Садченко. Методика передбачає економічну оцінку екологічних зв’язків, які супроводжують використання того чи іншого природного ресурсу декільками природо користувачами.

Важливою складовою досягнення еколого-збалансованого розвитку Причорноморського регіону є розробка і впровадження інвестиційно – інноваційної моделі регіонального розвитку. Сучасна еколого-соціально – економічна ситуація, рівень конфліктності інтересів і депресивності територій регіону потребують підготовки нормативних і методичних документів, регіональних програм і стратегій розвитку регіону, створення банку інноваційних проектів розвитку та банку потенційних інвесторів. Основними джерелами фінансування інноваційних процесів як і в економічно розвинутих країнах, так і в регіонах України можуть бути і приватні, і державні ресурси, причому можуть зберігатися приблизно однакові пропорції між тими та іншими у фінансуванні нововведень. Завдяки такій практиці, як відмічає М. Бутко, створюються надійні та гнучкі фонди, що забезпечують розвиток економіки регіонів.

Значна увага інноваційному розвитку приділяється в “Стратегії економічного і соціального розвитку України”. у якій відзначається, що: “Європейський вибір України і, відповідно, необхідність її інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище зумовили необхідність формування інноваційної моделі розвитку, в якій роль головного джерела довготривалого економічного зростання відіграють наукові надбання та їх технологічне застосування, яке дасть можливість, передусім, підвищити конкурентоспроможність економіки, гарантувати її безпеку та відповідне місце в Європейському Союзі за стабільних і високих темпів економічного зростання”. Реалізація обраного напряму для Причорноморського регіону передбачає:

– систематизацію вітчизняного та зарубіжного досвіду з метою формування ефективної інноваційної політики регіону, яка б об’єднувала науково-технічні досягнення, економіку, підприємництво і управління;

– використання науково-технічного потенціалу наукових установ та вищих навчальних закладів освіти для створення на всіх рівнях розвитку інноваційних структур, які забезпечать як найшвидше впровадження у промисловість, сільське господарство, рекреаційно-туристичний комплекс і бізнес результатів науково-дослідних робіт, винаходів та інших результатів наукової діяльності;

– широке використання усіх форм інноваційних структур, що відомі світовій практиці, тобто бізиес-інкубатори, технопарки, технополіси, кластери, регіони науки, а також розвиток ринку інжинірингових, маркетингових та консультативних послуг;

– розробку концепції інвестиційно-інноваційного розвитку регіону. Яка б об’єднала науку, освіту, виробництво, економіку, управління, бізнес, банківську систему та кадрове науково-технічне забезпечення;

– забезпечення умов для трансформації результатів наукових досліджень у ресурсозберігаючі, науковоємні, мало – і безвідходні технології та моделі отримання конкурентоспроможних товарів, введення регіонального замовлення на розробку нових ресурсозберігаючих технологій та технічного устаткування;

– створення позитивного сприятливого клімату, підвищення привабливості регіону для внутрішніх і зовнішніх інвесторів;

– цільовий розвиток фінансово-кредитного механізму інноваційного розвитку регіону, який має базуватися на системі, яка безперервно продукує і формує фактори сприяння формуванню економіки інноваційного типу в регіоні. Основними джерелам фінансування інноваційної діяльності є власні фінансові ресурси (прибуток, амортизаційні відрахування, резервні фонди, виручка від реалізації майна та цінних паперів, кредитні інвестиції, фінансовий лізинг, кошти наукових фондів, спонсорські кошти); заємні засоби (банківські і бюджетні кредити під заставу майна, землі, цінних паперів, гарантії владних структур, інших підприємств, страхових компаній, інвестиційних фондів); особисті збереження громадян; бюджетні інвестиції, які видані під гарантії владних структур регіону;

– розробку цільових довгострокових загальнодержавних, регіональних і міжгалузевих інвестиційних проектів та програм розвитку ресурсозберігаючих галузей, що включають непривабливі для інвестора сфери, такі як екологічну й природоохоронну, утилізацію відходів виробництва та соціальні програми розвитку територій і регіону;

– створення законодавчо-правового механізму залучення комерційних банків щодо кредитування інвестиційної діяльності, розвитку системи страхування інвестицій.

Стратегічним напрямом реформування відносин у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності регіону повинен бути перехід до програмно-цільових методів управління розвитком, які передбачають визначення конкретних завдань, конкретних об’єктів досліджень, строків виконання науково-дослідних робіт та видів науково-технічної продукції, яку необхідно розробляти в інтересах економічного розвитку регіону.

Перехід України на шлях економічних перетворень все більш привертає увагу до питань регіонального розвитку. Кожний регіон має свій особливий природно-ресурсний потенціал, відмінності соціально-економічного розвитку, які не завжди негативно впливають на економіку регіону. Державна регіональна політика, як відмічає О. Дьомін, не повинна замикатися на вирівнюванні соціально-економічного розвитку регіонів, оскільки обмеження бюджетної спроможності держави може призвести лише до “вирівнювання всіх у бідності”, а має роботи головний наголос на підтримці “точок зростання”.

Однак сучасна державна політика не направлена ні на підтримку “точок зростання”, ні на вирішення проблем депресивних територій і регіонів. Якщо розглянути концепцію державної регіональної політики, схваленої Указом Президента України від 25 травня 2001 року, то можна визначити новий підхід при формуванні державної регіональної політики. Цей підхід передбачає залучення до управління і фінансування регіонального розвитку не тільки центральних державних органів і їх фінансових ресурсів, але й суб’єктів суспільних відносин на регіональному та місцевому рівнях, у тому числі територіальних громад, органів виконавчої влади, суб’єктів підприємства, недержавних організацій. Регіональний розвиток повинен базуватися на самостійності регіону у визначенні перспективних цілей та джерел фінансування заходів і, перш за все, за рахунок власних джерел та інвестицій. Держава здійснює підтримку регіонального розвитку, але на законодавчому рівні повинні бути чітко визначені критерії та об’єми надання державних ресурсів. У даному випадку державні ресурси повинні розглядатися як додаткові до ресурсів, що акумулюються регіоном. Ця ідеологія декларується Державною Стратегією регіонального розвитку до 2015 p., яка була затверджена в 2006 році.

Механізм державного регулювання регіонального розвитку, наближаючись до європейських стандартів, повинен базуватися на:

– законодавчо-нормативній базі чіткого визначення статусу депресивних територій, механізмі отримання цього статусу та інструментарії щодо підтримки розвитку депресивних територій;

– чіткій координації діяльності центральних владних структур і місцевих органів в управлінні регіональним розвитком;

– запровадженні механізму налагодження відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади, чіткому визначенні заходів, які мають державний пріоритет і фінансуються з державного бюджету, а також заходів, що фінансуються за рахунок місцевого бюджету;

– програми та проекти регіонального розвитку повинні обов’язково враховувати глобальні процеси світового розвитку, тобто інноваційно-інвестиційну спрямованість економіки, направлену на підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств, галузей та економіки регіону в цілому.

Найближчі перспективи екологізації регіонального розвитку повинні спиратися на зупинення руйнуючого впливу територіально-виробничих комплексів на навколишнє природне середовище та природно-ресурсний потенціал регіону. У перспективі важливим залишається перехід до сталого екологічно-збалансованого розвитку територіально-виробничого комплексу регіону на основі відродження унікальних складових його природно-ресурсного потенціалу та цілеспрямованого зростання якості середовища життєдіяльності людини.

Резюмуючи вищевикладене, можна констатувати, що подальше економічне зростання в регіональному розрізі та вихід з еколого-економічної кризи можливе лише за умов усунення існуючих диспропорцій в розвитку господарсько-виробничого комплексу регіону, розробки заходів та механізму залучення коштів, у тому числі місцевих органів влади, для боротьби з підтопленням, вирішення соціальних проблем, які виникли внаслідок цього; раціонального використання унікального рекреаційного потенціалу як складової регіональної моделі еколого-збалансованого природокористування, а також формування ефективної інноваційної політики регіону, яка б базувалася на останніх науково-технічних досягненнях та забезпечувала б цільовий розвиток фінансово-кредитного механізму інвестиційно-інноваційного розвитку шляхом переходу до програмно-цільових методів управління просторовим розвитком, які передбачають визначення конкретних завдань, конкретних об’єктів досліджень та строків виконання науково-дослідних робіт з обов’язковим урахуванням глобальних процесів світового розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 1.Бутко М. Інвестиційні аспекта підвищення конкурентоспроможності економіки // Економіка України. – 2004. – №4. – С. 40-45.

2. 2.Мельник Л. Г. Екологічна економіка: Підручник. – Суми: ВТД “Універс. книга”, 2002. – 346 с.243,с.178

3. 3.Лемешев М. Я. Экономика и экология. – М.: Знание, – 1990. – 62 с

218.

4.Купцова О. Є Формування еколого-економічної системи життєзабезпечення на регіональному рівні: Автореф. дис. канд. ек. наук: 08.08.01 /ІПРЕЕД HAH України. – Одеса, 2005. – 19 с 213, с.4]

5.Коренюк ПЛ. Фінансові проблеми економіки природокористування в аграрному секторі України //Фінанси України. -2005.-№1 (ИО).-С. 132-136


Напрями забезпечення еколого-збалансованого природокористування на регіональному рівні