Туризм, як чинник розвитку продуктивних сил України

ТУРИЗМ, ЯК чинник РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Досвід соціально-економічного розвитку провідних країн показує, що перехід світової спільноти на якісно інший рівень орієнтований на мобілізацію інтенсивних джерел зростання і, перш за все, на посилення ролі людського чинника і формування працівника нової якості як основи продуктивних сил. Вирішення вищезгаданих проблем тісно пов’язане з розвитком туризму і курортної справи, які з одного боку, є засобом забезпечення фізичного і психічного благополуччя нації і розвитку особистості. З іншого боку, туризм, функціонуючи як галузь, сприяє збільшенню суспільного багатства за рахунок відновлення трудових ресурсів, забезпечує зайнятість населення і дозволяє вирішувати багато інших соціально-економічних завдань курортно-туристичнних регіонів країни.

Найважливішою тенденцією в розвитку національної і світової економіки останніми роками стало безпрецедентне зростання впливу і ролі туризму, який сьогодні є однією з галузей, що найдинамічніше розвивається. Унікальність туризму на сучасному етапі розвитку суспільства полягає в тому, що жодна інша галузь не володіє таким величезним потенціалом зростання, генерування прибутку і залучення населення до виробництва. Це – галузь, що сприяє розвитку і стабілізації господарств багатьох регіонів, дозволяє вже сьогодні деяким країнам фактично жити за рахунок туризму. Експерти оцінюють вклад туризму у ВВП розвинених країн приблизно на рівні 5,5% [4].

За прогнозом Всесвітньої туристичної організації до 2020 року число міжнародних туристичних поїздок зросте з 564 млн. до 1,6 млрд. в рік, тобто майже в 3 рази; доходи від туризму, у свою чергу, зростуть з 399 млрд. дол. до 2 трлн. дол. в рік, тобто в 5 разів [6]. Потрібно враховувати, що ці показники характеризують лише об’єми міжнародного туризму, який більшою мірою є об’єктом дослідження учених, політиків і громадських організацій. Що ж до внутрішнього туризму, то на його долю доводиться до 80% загального числа туристів в світі [6]. На думку більшості дослідників, туристична галузь є такою ж крупною галуззю суспільного виробництва (а в багатьох країнах навіть більше), як сільське господарство або основні галузі промисловості (автомобільна, електронна, сталеливарна та інші) [1].

Проте слід констатувати, що туризм і санаторно-курортна сфера не отримали в Україні належного розвитку ні в умовах централізованої економіки, ні в роки реформ. По існуючих експертних оцінках, туристичний потенціал України використовується не більш, ніж на 8-10%. Вклад внутрішнього ринку туристичних послуг в національний дохід країни складає лише близько 1%. При здійсненні ж продуманої державної політики в області планування і управління туризмом ці цифри можуть зрости в багато разів. Враховуючи різноманіття природних і антропогенних туристично-рекреаційних ресурсів, які має в своєму розпорядженні Україна [5], у наявності істотний розрив між розвитком туристично-рекреаційної галузі в регіоні і в світі в цілому. В той же час, розвиток туризму може істотно вплинути на вихід країни з глибокої соціально-економічної кризи, згладити наслідки соціальної напруженості шляхом створення нових робочих місць, а також необхідних умов для відновлення моральних і фізичних сил населення, що визначає основу для підвищення продуктивності праці і економічного зростання.

Питання впливу розвитку туризму на проблеми управління людськими ресурсами, політику зайнятості, відтворення здоров’я як соціально-ринкового ресурсу життєздатності економіки є на сьогоднішній день найбільш значимими і в той же час найменш дослідженими.

Крім того, туризм бере участь у відтворенні трудових ресурсів не лише в прямому відношенні – шляхом створення робочих місць, у тому числі з врахуванням мультиплікативного ефекту, але і в непрямому – за допомогою зміцнення суспільного і індивідуального здоров’я як соціально-ринкового ресурсу економіки. Туризм різною мірою впливає на життя місцевого населення, його матеріальну і духовну діяльність, систему цінностей, суспільну поведінку, інтереси. У регіоні, де спостерігається соціально-культурна активність, де туризм носить традиційний характер і кількість туристів поступається чисельності місцевого населення, а їх культурний рівень приблизно однаковий, не спостерігається особий вплив туризму. Проте у ряді промислово розвинених регіонів зростання туризму може привести до значних змін в соціальній структурі, довкіллі і місцевій культурі. Дія туризму на життя місцевого населення, як частині продуктивних сил може бути як позитивним, так і негативним (таблиця).

Таблиця – Вплив туризму на продуктивні сили України [2]

Позитивні аспекти:Негативні аспекти:

1. Створення робочих місць;

2. Збільшення доходів, і, як наслідок, підвищення рівня життя місцевого населення;

3. Прискорення процесу урбанізації, розвиток міських служб, інфраструктури, культурних організацій;

4. Прискорення соціальних і культурних процесів;

5. Відродження місцевих культурних цінностей, розвиток народної творчості, традицій, звичаїв, народних ремесел;

6. Підвищення попиту на сільгосппродукцію і товари місцевого виробництва;

7. Охорону і відновлення місцевих пам’ятників культури;

8. Розширення природних комплексів;

9. Підвищення привабливості регіону;

10. Пожвавлення місцевого культурного життя.

1. Поляризація і комерціалізація інтересів різних груп населення;

2. Зростання долі некваліфікованої праці;

3. Зростання числа відхилень від суспільних норм поведінки (алкоголізм, хуліганство, проституція);

4. “Ерозія” сім’ї (розлучення, легке відношення молоді до життя);

5. Комерціалізація культури;

6. Втрата самобутності конкретного туристичного напряму;

7. Конфлікти між місцевим населенням і туристами.

Негативні дії туризму можуть бути викликані перш за все його спонтанністю, відсутністю попередньої підготовки і контролю. У таких умовах місцеве населення не має можливості пристосовуватися до змін, що відбуваються. Задоволення туристичних потреб не повинне завдавати збитку соціальним і економічним інтересам населення регіонів і країнам, які відвідують, культурним і історичним цінностям, довкіллю, природним ресурсам. Більшості негативних аспектів можна уникнути шляхом комплексного планування розвитку туризму і впровадження сучасних методів управління цим процесом (посилення контролю над використанням територій і ресурсів, проведення політики освіти місцевого населення), а також шляхом визначення критеріїв його найбільш ефективних напрямів, які є основою для вибору і послідовного їх розвитку. До ряду останніх відноситься оцінка конкурентоспроможності регіонів України з точки зору їх туристичного потенціалу. Пропонується оцінити рівень конкурентоспроможності шляхом розрахунку інтегрального показника (за методикою В. Плюти) [3], що складається з наступних компонент, виявлених за допомогою апріорного ранжирування:

Z1 – соціально-екологічний розвиток регіону (включає наступні показники: чисельність населення регіону, чол.; середньомісячна заробітна плата, грн.; збільшення (зменшення) заборгованості по виплаті заробітної плати %; рівень безробіття – % до економічно активного населення; шкідливі викиди в атмосферу від стаціонарних і пересувних джерел забруднення на кв. км.,т.);

Z2 – культурний розвиток регіону (включає наступні показники: кількість установ культури і мистецтва в регіоні, од.; забезпеченість населення установами культури %; відвідуваність населенням установ культури і мистецтва, рази);

Z3 – курортно-оздоровчий розвиток регіону (включає наступні показники: кількість санаторіїв в регіоні, місць; кількість пансіонатів і будинків відпочинку, місць; кількість дитячих оздоровчих таборів, місць);

Z4 – розвиток готельного комплексу в регіоні (включає наступні показники: кількість готелів і місць для тимчасового мешкання, од. номерів; інфраструктура розвитку готельного комплексу, доля номерів охоплених послугами до загальної кількості номерів %; доля використання номерного фонду, од.);

Z4 – туристичні потоки в регіоні (населення, що виїжджає з регіону в туристичних цілях, чол. у рік; кількість туристів, що приймаються регіоном, чол. у рік).

В результаті проведених розрахунків був отриманий інтегральний показник конкурентоспроможності регіонів України з точки зору розвитку туризму (рисунок 1).

Рисунок.1.Інтегральний показник конкурентоспроможності регіонів України з точки зору розвитку туристичних послуг за 2007 р.

Таким чином, можна зробити висновок, що при оцінці туристичного потенціалу регіону велике значення має рівень його забезпеченості рекреаційними, туристичними і соціально-екологічними ресурсами, що відбивається безпосередньо на рівні розвитку продуктивних сил як конкретного регіону, так і країни в цілому. Проведений аналіз показав, що найбільш розвиненим з точки зору туризму виявився Львівський регіон, а найменш – Тернопільський.

В результаті розрахунків регіони України можна розділити на п’ять зон з точки зору розвитку туристичної інфраструктури: до першої найпривабливішої зони відносяться регіони, конкурентоспроможність яких знаходиться в діапазоні [0,4-0,5], до другої [0,3-0,4], до третьої [0,2-0,3], до четвертої [0,1-0,2] і до п’ятої [0-0,1]. Різниця між першою і п’ятою групами рівнів конкурентоспроможності розвитку туристичної інфраструктури складає 4,9 разів, що свідчит про наявність резервного рекреаційного потенціалу вітчизняного туризму.

Л ітература

1. Кекушев В. П, Сергеев B. П., Степаницкий В. Б. Основы менеджмента экологического туризма. учеб. пособ. – М.: Изд. МНЭПУ, 2001. – 60 с.

2. Макаренко С. Н., Саак А. Э. История туризма. – Таганрог: Изд. ТРТУ, 2003. – 94 с.

3. Плюта В. Сравнительный многмерный анализ в экономических исследованиях: методы таксономии и факторного анализа. – М.: Статистика, 1980. – 152 с.

4. Рейтинг туристических стран мира. Режим доступа: http://rating. rbc. ru/article. shtml?2006/09 /27/31152123

5. Украина имеет туристический потенциал. Режим доступа: http://www. otpusk. com/news/ 87530.html

6. http://www. unwto. org/index_r. php


Туризм, як чинник розвитку продуктивних сил України